Неконтактні діти - індивідуальність чи хвороба

В світі іноді зустрічаються дуже зручні діти. Вони слухняні, найбільше люблять знаходитися поряд з мамою, та й у компанії інших дорослих відчувають себе цілком непогано. Сидіти вдома їм подобається явно більше, ніж гуляти. А якщо вже їм доводиться вийти на вулицю, то зазвичай вони обходять стороною пісочниці і відводять маму подалі від дитячих майданчиків.

Часом мама чесно призводить чадо на майданчик, але воно не виявляє жодного ентузіазму, боїться шуму дитячої юрби і притискається до рятівної маминої коліні. Інші діти швидко віднімають у новачка заготовлені для знайомства іграшки, а він, немов зачарований, дивиться на них, нічого не роблячи.

«Ну й добре! Ці діти — погані, агресивні! Підемо, малюк, звідси »- це перша лінія маминого поведінки. Друга: «Щось не так. Моя дитина погано йде на контакт, треба з цим щось робити. Може бути, настав час звернутися до фахівця? »Однак навіть не всі спеціалісти-психологи поділяють батьківську тривогу. Найчастіше, протестувавши дитини за допомогою найрізноманітніших методик, вони повідомляють: «Ви, мамо, дарма турбуєтеся. Все з вашим малюком у порядку, інтелект в нормі (а часом — і вище норми) ».
І справді, чи є тут проблема? Так чи необхідно малюкові спілкуватися з однолітками?

Навіщо дітям спілкуватися?

Перші соціальний досвід дитина отримує ще в родині. До речі, нерідко, в наш освічений вік батьки, захопившись новомодними теоріями раннього розвитку, забувають про простих іграх, на кшталт «ладушек», «ку-ку», про найпростіші ігрових сюжетах. А адже наші предки, що залишили нам у спадок ці нехитрі забави, були мудрі. Саме емоційні ігри і емоційне спілкування найбільш важливо в цьому віці для подальшого розвитку дитини. Ви бачили в нашому суспільстві людини, який не вміє читати? Якщо не брати до уваги соціальні низи, то таких дуже мало. А чи зустрічалися вам люди, яким важко спілкуватися? Та в кожного другого виникають проблеми із спілкуванням!

Звичайно, у колисці в крихітки немає необхідності постійно контактувати з однолітками. Йому поки цілком достатньо батьківського суспільства. Але вже після півтора-двох років його світ розширюється. І чим далі, тим більше потрібні йому будуть і контакти, і конфлікти з іншими дітьми.

Перший досвід взаємин багато в чому визначає, як людина надалі буде їх вибудовувати, як буде ставитися до себе, до оточуючих людей. Адже тільки в спілкуванні один з одним діти можуть проявити яскраві емоції, досхочу покричати, посміятися, позлитися, нарешті. Вони вчаться самі виходити з конфліктних ситуацій, миритися і включатися в нову гру. Дорослий з висоти свого авторитету встановлює у відносинах з дитиною жорсткі правила. А діти, спілкуючись один з одним, кожен раз знаходять нестандартне рішення, адже поведінка однолітків непередбачувано.

Але чому одні діти легко вступають у контакт, а іншим це зробити вкрай складно?

Вузьке коло …

Якщо дитина весь свій час проводить наодинці смамой (бабусею, нянькою і пр.), то виникає відчуття, що йому «більше ніхто не потрібен». На жаль, мама часто підтримує цю ілюзію. Так приємно усвідомлювати, що є маленьке безпорадне істота, якій ти життєво необхідна … Іноді це відчуття описують словами: «Я відчуваю його, як себе». Психологи називають цей зв’язок симбіотичної, мама і дитина, як під час вагітності, відчувають себе одним організмом.

У цьому випадку мамі дуже важко відпустити підрослого пташеня під свого теплого крильця. І все-таки це треба зробити, адже він не зможе провести під ним все своє життя.

До речі, помічена цікава річ. Коли коло спілкування у дитини занадто вузький (на майданчиках мамі тоскно, друзів обмаль, в будинку рідко бувають гості), тихий і поступливий дитина, потрапивши в суспільство однолітків, раптом починає битися. А справа вся в тому, що він просто не вміє спілкуватися інакше. Він відмінно знає, як поводитися з проханням до дорослого, як показати свою зацікавленість, а що робити з однолітком, він просто не уявляє.

Стратегія і тактика ваших дій

·                     Намагайтеся поступово розширювати коло спілкування (як свій, так і дитячий). Адже подібні проблеми зазвичай виникають, коли мама сама кілька замкнута. Особистий приклад у цьому випадку — найкращий спосіб «вивести малюка в світ».

·                     Частіше вибирайтеся з дитиною в нові місця. Зовсім не обов’язково, щоб ці місця були багатолюдними (якраз навпаки: велике скупчення народу не сприяє тісному спілкуванню). І якраз у великому колективі дитина може відчути себе найбільш дискомфортно. Адже часто маля б
оїться не стільки спілкування, скільки агресії, гучних криків. Наприклад, коли така дитина вперше потрапляє в дитячий сад, йому дуже важко переносити шум і крики великий дитячої групи. Він як би відключається, паморочиться, співає сам собі пісні, намагаючись нікого не помічати поряд з собою.

·                     Спробуйте подружитися сім’ями, як казав незабутній Гоша з «Москви, що сльозам не вірить». Вибрати спокійного, неагресивного «одногрупника», найбільш симпатичного вашому спадкоємцю. Кличте його в гості, приходьте в гості самі. І поступово намагайтеся організувати дитячу гру. На своїй території ваш «неконтактний дитина» буде почувати себе більш впевнено.

·                     Психолог Марія Рахівського, співробітник центру «Освіта в розвитку», радить: «Якщо спочатку ваш син чи донька не бажає включатися в гру, почніть самі грати з іншою дитиною. Тільки не потрібно демонстративно протиставляти дітей: «Раз ти не хочеш грати, значить, я буду це робити тільки з Ванею»! Дайте своєму малюкові спокійно поспостерігати за ходом дії. Він буде спостерігати стільки, скільки йому потрібно. А потім в якийсь момент і сам захоче взяти участь в такій цікавій діяльності ».

Який хороший я!

Труднощі спілкування нерідко виникають у малят, які виросли в «їжакових рукавицях». Таких дітей часто лають і мало хвалять. З самого раннього дитинства вони повинні (Розуміти, робити, знати, вміти — потрібне підкреслити). Ці вимоги майже завжди завищені, і в результаті дитина йде в себе, адже тільки наодинці з самим собою він не чує постійних окриків і не отримує чергового підтвердження в своїй неуспішності. А як людина оцінює себе, так його сприймають і в суспільстві. Чим вище рівень тривожності і чим нижче самооцінка, тим менше беруть дитину в дитячій компанії. На будь-яку пропозицію щось зробити, у такої дитини готова відповідь: «Не можу!». Насправді «не можу» означає «мені потрібна твоя допомога».

Стратегія і тактика ваших дій

·                     Не соромтеся як можна частіше хвалити дитину. Особливо, в суспільстві.

·                     Перш, ніж ви дасте малюкові якесь завдання, дайте спочатку завдання такого ж типу, але свідомо легке, з яким він абсолютно точно справиться. Відзначте, як здорово дитина його виконав! Наступний етап — трохи більш складне завдання і обов’язково з вашою підтримкою: «Я знаю, ти обов’язково впораєшся. Подумай ще трохи, як це краще зробити ».

·                     Щоб виявити ініціативу в грі, потрібно вміти грати, знати, як це робиться. Навчіть сина чи доньку новим іграм, а в старих покажіть небудь новий поворот сюжету, незвичайний хід і т.д. Його успішність серед однолітків неодмінно підвищиться!

За склом

Це найбільш складний варіант «неконтактного дитини». Оннастолько замкнутий, що ніби відгороджує себе скляною стіною від зовнішнього світу. У психології такий стан називається РДА — раннім дитячим аутизмом (від грецького слова autos — сам, тому аутизм — це заглибленість у себе). Психіатри діагностують аутизм вже на першому році життя, а іноді — у віці двох-трьох років.

Зустрічається РДА не так вже рідко: від 4 до 15 випадків на 10 000 дітей, причому у хлопчиків частіше, ніж у дівчаток. У цього захворювання є кілька яскравих ознак, які, на жаль, батьки нерідко приймають за особливості характеру і не звертають на них особливої уваги. І, якщо це єдина дитина в сім’ї, батькам просто немає з чим порівнювати поведінку свого чада.

Така дитина не викликає проблем, не доставляє зайвих клопотів, він знову ж зручний — сидить собі весь час в куточку: то кубики з місця на місця перекладає, то машинку туди-сюди возить. П’ять разів. Десять. Сто. І один не боїться залишатися, а, навпаки, дуже любить.
І лише коли така дитина потрапляє в дитячий колектив, стає зрозуміло, що він дуже відрізняється від інших дітей.

Які ж особливості поведінки повинні насторожити батьків?

1.                 Дитина ніяк не прагне до спілкування. Ще в дитинстві він не радіє мамі, не пожвавлюється при її появі.

2.                 Коли його беруть на руки, він не простягає з готовністю ручки, не намагається у відповідь вхопитися за шию дорослого, а висить, точно лантух з борошном.

3.                 Маля не любить дивитися в очі. Замість цього він дивиться ніби крізь людей.

4.                 У таких дітей пізно і важко розвивається мова. Вони здатні багато разів монотонно повторювати одну і ту ж фразу. Повторюють вони і одні й ті ж дії, можуть подовгу розгойдуватися, трясти брязкальце, плескати долонею і пр.

5.                 У аутистів особлива хода: то навшпиньки, то підстрибуючи. Звичайне вираз їхніх облич — задумлива відчуженість
.

Стратегія і тактика ваших дій

·                      «Якщо ви помітили у своєї дитини якісь ознаки аутизму, покажіть його психоневрології. Він направить малюка на електроенцефалограму. Після неї діагноз аутизму можна поставити або зняти зовсім точно. У разі підтвердження діагнозу ні в якому разі не панікуйте. Ваша дитина — не божевільний! Це захворювання цілком піддається корекції. Однак будьте готові до спільної тривалої роботи з психологом ».

·                     Маленькому аутисту дуже важливо вийти зі світу своїх мрій в реальний, сьогоднішній день. Тому залучайте його до домашніх справ, давайте нескладні доручення, привчайте допомагати слабшим. Прекрасно, якщо він допоможе вам доглядати за «братами меншими» (причому краще вибрати не рибок або черепашок, а когось теплого і пухнастого цуценя, кошеня, хом’ячка). Ці тварини здатні викликати живий емоційний відгук і стати предметом турботи: «ми у відповіді за тих, кого приручили».

Крок назустріч

Перші дитячі контакти нерідко бувають агресивними — малюки віднімають одне в одного іграшки, луплять «колег по будівництву пасок» лопатками по голові. Такий дебют в пісочниці зовсім не говорить про те, що ці дітлахи завжди будуть спілкуватися тільки агресивно, це лише перша і найпростіша форма спілкування.

Разом з тим поява агресії — Важливий етап у розвитку спілкування. Дитина починає усвідомлювати поняття «моє — чуже», він намагається постояти за себе, взяти ініціативу в свої руки, проявити активність.

Наприклад, Вірочка завжди була неконтактним дитиною. І несподівано, у віці п’яти років, вона стала агресивна по відношенню до інших дітей. Батьків це злякало, вони звернулися до психолога. Однак агресія виявилася переходом до якісно нового етапу в розвитку Віри. Дитина стала більш активною, став помічати дітей, звертаючи на них увагу таким, поки ще примітивним способом.

«Дійсно, агресія — один з найпоширеніших способів« виходу у великий світ». Як не крути, дитина повинна пройти в своєму розвитку всі етапи, природу не переспориш.

Іноді (у дітей без серйозних порушень в емоційному розвитку) готовність до спілкування з’являється до семи років, коли вони вже здатні контролювати свої дії (в психології це називається довільним поведінкою). Іноді батьки скаржаться на те, що хоча в школі їх проблемна дитина поводиться відмінно, вдома він немов «злітає з котушок»: кричить, носиться, як очманілий, не хоче нікого слухати. Насправді це поведінка цілком закономірно. Такій дитині дуже важко тримати себе в рамках «правильної поведінки», але він з усіх сил намагається це робити. Природно, потім йому потрібна розрядка. Якщо це ваш випадок — подумайте про якихось спортивних заняттях після школи, на яких дитина змогла б виплеснути енергію. Тільки не кидайте чоловічка, у якого є проблеми зі спілкуванням, відразу у велику команду. Почати можна з «одиночного» спорту, начебто плавання. Наступний етап — парний спорт з постійним партнером. І тільки потім з відомою обережністю можна спробувати зайнятися спортом у великій команді, якщо у вашого чада виникне така потреба».

Головне ж — ваше живу участь у житті малюка, ваша допомога і підтримка, ваша любов і впевненість, що всі труднощі ви разом зможете подолати. Так воно і буде!